Музей Нестора
«Поема Атлантики», «Поема Землі» і решта його творів. Недорогий вхід і сорок пʼять хвилин, які потребують спокою.

Художник-символіст і архітектор-раціоналіст задалися метою створити для островів власну естетику. Значна частина того, що сьогодні фотографують у Лас-Пальмасі, — їхня робота.
🎧 На маршруті Сьюдад-Хардін, парк Дорамас і Пуебло-КанаріоНестор Мартін-Фернандес де ла Торре був художником, а його брат Мігель — архітектором, і вдвох вони виліпили сучасне обличчя Лас-Пальмаса. Житловий квартал, великий парк, відбудований театр і традиційне село, якого ніколи не існувало: усе це вийшло з тієї самої подвійної голови.
Нестор був художником-символістом і модерністом, подорожував Європою, здобув успіх у Мадриді, Барселоні й Лондоні і повернувся на свій острів з однією одержимістю: створити для канарського власну естетичну ідентичність, відмінну і від туристичної мальовничості, і від наслідування півострова.
Його найамбітніші картини — «Поема Атлантики» і «Поема Землі», де море й краєвид островів стають майже міфологією: тіла й хвилі, переплетені в насичених кольорах, зі стриманим еротизмом і сумішшю фантазії та коріння, що не схожа ні на що.
«Поема Атлантики» — не окрема картина, а цикл, задуманий як симфонія моря, з океаном у різних настроях. Потім він хотів зробити те саме із землею, але встиг завершити лише перший: помер 1938 року, коли йому от-от мало виповнитися пʼятдесят один рік, а «Поема Землі» лишилася на пів дороги.
І він був набагато більше, ніж станковим художником: створював костюми, театральні декорації й меблі і намагався вигадати власний архітектурний стиль, неоканарський, щоб будинки й готелі острова мали свій знак. Усе це сьогодні можна побачити в Музеї Нестора.
«Поема Атлантики», «Поема Землі» і решта його творів. Недорогий вхід і сорок пʼять хвилин, які потребують спокою.
Вигадане традиційне село: його задумав Нестор 1937 року, а збудував його брат Мігель. Щонеділі тут фольклор у костюмах, які розробив він сам.
Завантажте застосунок і відкрийте Las Palmas офлайн, коли захочете. Пройдіть пішохідний маршрут Сьюдад-Хардін, парк Дорамас і Пуебло-Канаріо з місцевим гідом у навушниках.
Дізнатися більше про Viavoy →Мігель Мартін-Фернандес де ла Торре навчався в Мадриді, став першим міським архітектором Лас-Пальмаса і приніс на острів сучасну архітектуру. Його підпис — по всьому місту.
З 1922 року він проєктував Сьюдад-Хардін, надихаючись англійськими містами-садами (garden cities), які Ебенізер Говард уявив наприкінці XIX століття: одно- або двоповерхові будинки із садом спереду й позаду, обсаджені деревами вулиці, зрізані скосом кути й маленькі площі з деревами.
Його ж роботи й парк Дорамас, відкритий 1950 року, коли міська рада викупила в англійців сади, що доти були приватними, щоб відкрити їх для всього народу.
І його ж — відбудова театру Перес-Гальдос після пожежі 1918 року, завершена між 1925 і 1928 роками. Саме тут двоє братів працювали разом найпомітніше: він дав будівлю, а Нестор — фрески, вітражі й полотна зали Сен-Санса.
В Іспанії важко знайти інший порівнянний випадок, коли двоє братів отак формували обличчя міста, кожен у своїй дисципліні й зі спільним естетичним задумом.
Твір, що найкраще підсумовує цей задум, — Пуебло-Канаріо: побілені стіни, балкони із соснової смолистої деревини (теа), деревʼяні ґратчасті віконниці й брукована площа, що здаються частиною традиційного села. Але це не так. Це досконала декорація, вигадане село.
Нестор задумав його 1937 року як «живу виставку» канарських звичаїв, а Мігель збудував його в неоканарському стилі, поєднавши народну, церковну й військову архітектуру всього архіпелагу. Воно не відтворює жодного справжнього села: воно перегонить багато сіл, щоб створити ідеальний образ.
Нестор не дожив до його завершення: він помер 1938 року, а ансамбль відкрили лише 1956 року. Майже двадцять років між задумом і дійсністю.
І воно досі живе: у багато неділь на цій площі фольклорні гурти танцюють ісу, фолію й малагенью під звуки тімпле в традиційних костюмах, які розробив сам Нестор. Саме цього він і хотів: щоб канарське було не експонатом у вітрині, а тим, що танцюють і співають.
Ту саму мову видно в готелі Санта-Каталіна, за кілька метрів звідси: його нинішня будівля — це реконструкція тридцятих років із вежами, балконами й подвірʼями в регіоналістському ключі.
Тут двоє братів працювали разом: Мігель відбудував будівлю після пожежі 1918 року, а Нестор створив фрески, вітражі й полотна.
Спроєктований Мігелем і відкритий 1950 року, коли міська рада викупила в англійців приватні сади, щоб відкрити їх для народу.
Імовірно, найважливіший канарський митець XX століття: художник-символіст і модерніст, який здобув успіх у Мадриді, Барселоні й Лондоні і повернувся на свій острів з одержимістю створити для канарського власну естетичну ідентичність. Окрім живопису, він створював костюми, декорації й меблі і задумав архітектурний стиль — неоканарський.
Архітектурна мова, що прагнула дати власний знак будинкам і готелям островів, поєднуючи елементи народної, церковної й військової архітектури архіпелагу: побілені стіни, балкони із соснової смолистої деревини (теа), ґратчасті віконниці, вежі. Її задумав Нестор, а втілив його брат Мігель, і найповніший її приклад — Пуебло-Канаріо.
Ні, і в цьому його інтерес. Це вигадане село: Нестор задумав його 1937 року як «живу виставку» канарських звичаїв, а його брат Мігель збудував, перегнавши елементи багатьох справжніх сіл в ідеальний образ. Нестор помер 1938 року, а ансамбль відкрили лише 1956 року.
Два найамбітніші живописні цикли Нестора. Перший задуманий як симфонія моря, з океаном у різних настроях, від штилю до бурі; другий мав зробити те саме з краєвидом суходолу, але він устиг завершити лише перший: помер 1938 року, коли йому от-от мало виповнитися пʼятдесят один рік, а «Поема Землі» лишилася на пів дороги.
Він був першим міським архітектором Лас-Пальмаса і приніс на острів сучасну архітектуру. Йому належать план Сьюдад-Хардіна з 1922 року, натхненний англійськими містами-садами (garden cities), парк Дорамас 1950 року, Пуебло-Канаріо і відбудова театру Перес-Гальдос після пожежі 1918 року.
Найпомітніше — у театрі Перес-Гальдос: Мігель відбудував будівлю між 1925 і 1928 роками після пожежі 1918 року, а Нестор створив внутрішнє оздоблення — фрески на стелі, вітражі в стилі модерн і полотна зали Сен-Санса. А також у Пуебло-Канаріо, задуманому одним і збудованому другим.
Ісу — веселу й стрибучу; фолію — повільну й проникливу, майже плач; і малагенью з тим духом, що прийшов із півдня півострова й тут став своїм. Усе під звуки тімпле, маленького канарського інструмента з пʼятьма струнами й опуклим корпусом. Костюми, які вдягають гурти, розробив сам Нестор.
Завантажте Viavoy і гуляйте містом Las Palmas офлайн, коли захочете.

Читати далі



