Будинок-музей Переса Гальдоса
Тут він народився 10 травня 1843 року. Тут зберігаються його меблі, музичні інструменти й кабінет із його будинку в Сантандері, перенесений частина за частиною.

Він поїхав у девʼятнадцять років і майже ніколи не повертався, але місто бачить його всюди. Три зупинки, щоб зрозуміти найважливішого романіста після Сервантеса.
🎧 На маршруті Тріана, театр і Гран-Канарія ГальдосаБеніто Перес Гальдос народився в Тріані 1843 року, 1862-го поїхав до Мадрида й став всеосяжним літописцем іспанського XIX століття. Місто, яке бачило, як він поїхав, назвало на його честь театр ще за його життя, зберігає його рідний дім як музей і посадило його в бронзі обличчям до Атлантики, яку він перетнув.
У цьому канарському будинку з подвірʼям і деревʼяними балконами народився Гальдос 10 травня 1843 року, наймолодший із десяти дітей. Тут він бігав, читав перші книжки, малював і дивився на море, і тут жив до девʼятнадцяти років.
1862 року він сів на корабель до Мадрида, офіційно — щоб вивчати право. Біографи називають іншу причину, гідну роману: він був закоханий у кузину, яку вдома звали «Сісіта», і цей роман зовсім не подобався родині. Поставити між ними Атлантику здалося найкращими ліками.
Адвокатом він так і не працював. У Мадриді він написав сорок шість «Національних епізодів» — романізовану історію всієї Іспанії, — а також «Фортунату і Хасінту», «Доню Перфекту», «Маріанелу» чи «Милосердя». В іспанському романі попереду нього лише Сервантес.
Його гучно називали серед кандидатів на Нобелівську премію близько 1912 року, але поставили на ньому хрест: його драма «Електра» виступила проти влади Церкви й принесла йому впливових ворогів, які перевернули небо й землю проти його кандидатури. Він помер у Мадриді 1920 року, майже сліпий і досі диктуючи.
Тут він народився 10 травня 1843 року. Тут зберігаються його меблі, музичні інструменти й кабінет із його будинку в Сантандері, перенесений частина за частиною.
Відкритий 1890 року «Травіатою». 1918 року повністю згорів і до 1928 року був відбудований, з оздобленням інтерʼєру від художника Нестора.
Завантажте застосунок і відкрийте Las Palmas офлайн, коли захочете. Пройдіть пішохідний маршрут Тріана, театр і Гран-Канарія Гальдоса з місцевим гідом у навушниках.
Дізнатися більше про Viavoy →Театр Перес-Гальдос спроєктував Франсіско Хареньо-і-Аларкон, будівництво розтяглося з 1867 року, а відкрили його 1890 року «Травіатою» Верді. Ця назва зʼявилася не одразу: спершу він був Новим театром, потім Театром Тірсо-де-Моліна, і лише 1902 року його перейменували.
28 червня 1918 року нищівна пожежа знищила весь деревʼяний інтерʼєр. Фасад оманливий: усе всередині — це реконструкція, яку завершив між 1925 і 1928 роками архітектор Мігель Мартін-Фернандес де ла Торре.
І в цьому скарб: оздоблення інтерʼєру створив його брат, художник Нестор Мартін-Фернандес де ла Торре. Йому належать фрески на стелі, модерністські вітражі й полотна зали Сен-Санса — буйство кольору й канарської фантазії, якого з вулиці не видно.
Зала названа на честь Каміля Сен-Санса, французького композитора, який закохався в Гран-Канарію і провів тут кілька зим на межі двох століть, часом інкогніто, ховаючись під іменем «Саннуа», щоб його не впізнали.
Театр знову відкрився 28 травня 1928 року «Аїдою» і досі живе повним життям: щороку він приймає оперний фестиваль міста, а 2007 року став першим театром Іспанії, що поставив повну тетралогію Вагнера за один тиждень.
Третя зупинка — памʼятник роботи Вікторіо Мачо, відкритий 28 вересня 1930 року: сидяча фігура зі схиленою головою й поглядом, загубленим на горизонті. Хроністи того часу одразу порівняли її з «Мислителем» Родена.
Гарна деталь — орієнтація. Мачо хотів, щоб Гальдос сидів обличчям до Атлантики, «як маяк», навпроти моря, яке письменник перетнув у девʼятнадцять років, щоб майже ніколи не повертатися.
Десятиліттями він стояв на старому молі, саме там, де сідали на кораблі ті, хто їхав. 1960 року його перенесли до парку Сан-Тельмо, збудованого на засипаній землі тієї самої пристані: звідси тисячі канарців вирушали на Кубу й до Венесуели.
Маршрут завершує прогулянка вулицею Майор у Тріані — буржуазним містом, яке Гальдос знав дитиною і яке заповнилося модерністськими фасадами саме тоді, коли він тріумфував у Мадриді.
Робота Вікторіо Мачо, 1930 рік. Сидить обличчям до Атлантики, «як маяк». До 1960 року стояв на старому молі.
Буржуазне місто, яке Гальдос знав дитиною, а сьогодні модерністський музей просто неба. Підніми погляд від вітрин.
У будинку на вулиці Кано, у Тріані, 10 травня 1843 року, наймолодшим із десяти дітей. Він жив там до девʼятнадцяти років, коли 1862 року сів на корабель до Мадрида. Будинок є музеєм з 1961 року і зберігає його меблі, особисті речі й музичні інструменти.
Офіційно — вивчати право в Мадриді. Але біографи розповідають іншу причину, гідну роману: юний Беніто був закоханий у кузину, яку вдома звали «Сісіта», і цей роман зовсім не подобався родині. Поставити між ними Атлантику здалося найкращими ліками. Адвокатом він так і не працював.
Його гучно називали серед кандидатів, особливо близько 1912 року, але поставили на ньому хрест. Його драма «Електра» виступила проти влади Церкви й принесла йому дуже впливових ворогів, які перевернули небо й землю, щоб премія не дісталася відвертому антиклерикалові. Кампанія проти нього була інтенсивною й дієвою.
Ні. Його відкрили 1890 року як «Новий театр», потім він був «Театром Тірсо-де-Моліна», і лише 1902 року його перейменували на честь Гальдоса, який тоді був живий і на вершині слави після політичного скандалу з «Електрою». Назвати театр іменем ще живого автора було заявою місцевої гордості.
Несподіванка — в оздобленні: фрески на стелі, модерністські вітражі й полотна зали Сен-Санса створив художник Нестор Мартін-Фернандес де ла Торре під час реконструкції після пожежі 1918 року. Нічого з цього з вулиці не видно, тож дуже варто зайти всередину з екскурсією.
На честь французького композитора Каміля Сен-Санса, який закохався в Гран-Канарію і провів тут кілька зим на межі XIX і XX століть. Часом він приїздив інкогніто, ховаючись під іменем «Саннуа», щоб його не впізнали, у пошуках клімату, спокою й світла острова.
Бо скульптор Вікторіо Мачо прямо цього хотів: щоб Гальдос сидів обличчям до Атлантики, «як маяк», навпроти моря, яке письменник перетнув у девʼятнадцять років, щоб майже ніколи не повертатися. Десятиліттями скульптура стояла на старому молі, саме там, де сідали на кораблі ті, хто їхав.
Завантажте Viavoy і гуляйте містом Las Palmas офлайн, коли захочете.

Читати далі



