Статуя Сіда
Робота Хуана Крістобаля, 1955 рік. Воїн, що мчить в атаку, дивлячись на обрій вигнання. Десять хвилин, а потім перейди міст.

Арабське прізвисько, латинське прізвисько, вигнання, що починається на цих вулицях, і перша велика епічна поема кастильською. Пʼять зупинок Сіда в місті.
🎧 На маршруті Сід, гірка замку та високі церквиБургос вважає Сіда цілком своїм, і недаремно: він народився за кілька кілометрів звідси, початок «Пісні про мого Сіда» розгортається на цих вулицях, а його кістки спочивають під вежею над середохрестям собору. Ось маршрут із пʼятьма зупинками, де персонаж перестає бути легендою і стає каменем.
Статую виліпив Хуан Крістобаль 1955 року, і вибір моменту не випадковий: це не король, що сидить на троні, а воїн, який мчить в атаку на Бабʼєці, з плащем і бородою на вітрі та піднятим мечем.
І він не дивиться в землю: він дивиться вперед, на обрій, за який пішов у вигнання. Родріго Діас народився в селі Вівар, за кілька кілометрів звідси, десь після 1040 року, а помер у Валенсії 1099 року.
Не завжди розповідають, чим усе скінчилося: 1094 року після тяжкої облоги він завоював Валенсію і правив нею як незалежний сеньйор, не підвладний ні Кастилії, ні мусульманам, пʼять років. Фактично він був майже королем.
Потім перейди міст Сан-Пабло, поруч зі статуєю: його парапети обрамлені статуями персонажів «Пісні» — Хімена, інфанти Карріону, єпископ Херонімо, Альвар Фаньєс, — які працюють як покажчик до поеми.
Робота Хуана Крістобаля, 1955 рік. Воїн, що мчить в атаку, дивлячись на обрій вигнання. Десять хвилин, а потім перейди міст.
Тут переказ розміщує Присягу в Санта-Гадеї. Скромна ззовні й усередині: тут відвідують сцену, а не будівлю.
Завантажте застосунок і відкрийте Burgos офлайн, коли захочете. Пройдіть пішохідний маршрут Сід, гірка замку та високі церкви з місцевим гідом у навушниках.
Дізнатися більше про Viavoy →1072 року король Кастилії Санчо II гине через зраду під мурами Самори, і корона переходить до його брата Альфонсо, якого багато хто підозрює в причетності. У церкві Санта-Агеда, яку бургосці називають Санта-Гадея, Сід вимагає від нього присягнути на Євангелії, що той не брав участі в злочині.
І вимагає не раз: він змушує його присягнути тричі, дивлячись йому в очі, принижуючи короля перед усіма. Альфонсо присягнув, але не забув і невдовзі вигнав його.
Варто бути чесним: історики сумніваються, що все відбулося саме так. Справжнє вигнання прийшло близько 1081 року і з приземленішої причини — через військовий набіг, який Сід на власний розсуд зробив на землі Толедо, що платило данину королю, — а ще через ворогів при дворі.
Але сцена увійшла до романсеро, її століттями вчили напамʼять, і вона перейшла в живопис, театр і кіно. Те, що вона, ймовірно, літературна, не робить її менш важливою: вона належить до кастильської уяви так само, як будь-який задокументований факт.
Солар-дель-Сід — це три камʼяні моноліти, встромлені в тротуар, зведені 1784 року, що позначають місце, де переказ розташував його дім. Герби розповідають історію: герб Сіда, герб міста Бургос і герб монастиря Сан-Педро-де-Карденья.
Третій герб має пояснення: Карденья, на околиці міста, була майже другим домом Сіда. Вирушаючи у вигнання, він залишив там під опікою ченців донью Хімену і двох маленьких доньок.
На цих самих вулицях відбувається найзворушливіша сцена «Пісні»: король листом заборонив будь-кому давати Сідові нічліг чи продавати йому їжу, і двері зачинялися, коли він проходив. І тоді вийшла девʼятирічна дівчинка і, плачучи, пояснила йому, що вони не можуть допомогти. Сід зрозумів і пішов далі.
В арці Санта-Марія зберігається справжня кістка Сіда, частина руки, у залі Порідад, де таємно збиралася міська рада. А його останки й останки доньї Хімени спочивають під вежею над середохрестям собору.
«Пісня про мого Сіда», XII чи XIII століття, — перша велика епічна поема кастильською. Бургос вважає Сіда своїм не заради маркетингу: а тому, що засадничий текст іспанської літератури починається на цих вулицях.
Три моноліти 1784 року, що позначають, де стояв його дім, із гербами Сіда, Бургоса і монастиря Карденья, який оберігав його родину.
У її залі Порідад зберігається справжня кістка Сіда. А на фасаді його статуя супроводжує Карла V разом із Фернаном Гонсалесом.
Під вежею над середохрестям спочивають Сід і донья Хімена, перенесені туди в XIX столітті. Це фінал маршруту Сіда.
У Віварі, селі за кілька кілометрів від міста, десь після 1040 року, звідки походить його прізвисько «де Вівар». Помер він у Валенсії 1099 року, далеко від дому, але його останки й останки доньї Хімени сьогодні спочивають під вежею над середохрестям собору Бургоса, куди їх перенесли в XIX столітті.
«Сід» — не кастильське слово: воно походить від арабського сіді, «мій пан». Він заслужив його тяжкою працею, бо після вигнання роками служив воєначальником мусульманського короля Сарагоси, і навіть вороги його поважали. Друге прізвисько, «Кампеадор», походить від латинського campi doctor, «той, хто перемагає на полі бою».
Сцена, у якій Сід вимагає від короля Альфонсо VI присягнути на Євангелії, тричі й перед усіма, що той не брав участі в загибелі свого брата Санчо II 1072 року. Переказ розміщує її в церкві Санта-Агеда, яку бургосці називають Санта-Гадея. Альфонсо присягнув і невдовзі вигнав його.
Історики в цьому сумніваються. Справжнє вигнання прийшло через кілька років, близько 1081 року, і з приземленішої причини: Сід на власний розсуд зробив військовий набіг на землі Толедо, яке тоді платило данину королю, а до того ж мав ворогів при дворі. Ця сцена — радше переказ, романс і народна памʼять, ніж достовірна хроніка.
Так, частина руки, і вона зберігається в залі Порідад арки Санта-Марія — залі, де таємно збиралася міська рада Бургоса. «Порідад» старокастильською означало таємницю, щось приховане. Його головні останки — в соборі, під вежею над середохрестям.
Одна з найчастіше цитованих сторінок «Пісні про мого Сіда», і відбувається вона на вулицях Бургоса. Король листом заборонив будь-кому давати Сідові нічліг чи продавати йому їжу, і двері зачинялися, коли він проходив. І тоді вийшла девʼятирічна дівчинка і, плачучи, пояснила йому, що вони не можуть допомогти. Сід зрозумів і пішов своєю дорогою.
Він був майже другим домом Сіда. Вирушаючи у вигнання, він не міг узяти родину з собою в пригоду, тож залишив під опікою тамтешніх ченців свою дружину, донью Хімену, і двох маленьких доньок. Тому герб Карденьї зʼявляється на одному з монолітів Солар-дель-Сід, поруч із гербом міста.
Завантажте Viavoy і гуляйте містом Burgos офлайн, коли захочете.

Читати далі