Затишна галявина під величезним деревом із розлогою кроною, з вигнутими лавами довкола і скульптурною групою з білого мармуру в центрі. Це памʼятник Густаво Адольфо Беккеру, севільському поетові неможливого кохання, відкритий 1911 року й оплачений народною підпискою. Це найтихіший куточок парку Марії Луїзи і той, який найбільше людей обирає, щоб сісти й нічого не робити, хоча майже ніхто не помічає четвертої фігури, тієї, що стоїть осторонь від групи.
Три віки кохання
Навколо стовбура сидять три мармурові жінки, що уособлюють три віки кохання: те, що приходить із надією, те, що проживається сповна, і те, що йде вже вʼялим. Вони вирізьблені з дуже різними виразами облич, і послідовність читається зліва направо, як завершена історія.
А далі — четверта фігура, бронзова й відокремлена від групи: оголений юнак, поранений стрілою в груди. Це Поранене Кохання, і те, що він стоїть окремо, не випадково. Те, що єдиний бронзовий і єдиний відокремлений елемент — це рана, досить точно підсумовує поезію Беккера.
Ансамбль вирізьбив Лоренсо Кульо Валера, а ініціювали його брати Альварес Кінтеро, севільські драматурги, через народну підписку. Його відкрили 1911 року, коли Форестьє переробляв парк, і це один із перших елементів нинішнього саду.
Поет і дерево
Беккер народився в Севільї 1836 року й помер у Мадриді 1870 року у тридцять чотири роки, бідним і майже невідомим. Слава прийшла згодом: друзі зібрали й видали його розпорошені вірші, «Рими», і книжка стала однією з найчитаніших в іспанській літературі. Він фактично винайшов сучасну поезію кастильською мовою.
Дерево, що вкриває все, — болотний кипарис, таксодій, посаджений у середині XIX століття, задовго до памʼятника. Це один із найстаріших екземплярів парку, і його розлога крона служить природним дахом альтанки: ансамбль спроєктували так, щоб він точно вмістився під нею.
Тінь, яку він дає, густа навіть опівдні, і саме це — справжня причина того, що це найбільш заповнене місце саду. Севільці приходять сюди читати, вчитися й чекати. Це одна з небагатьох памʼяток міста, якою люди щодня користуються, а не фотографують її.
Не пропустіть
Три віки кохання
У мармурі й по черзі: кохання, що приходить, що проживається і що минає.
Поранене Кохання
Бронзове й осторонь від групи. Єдина відокремлена фігура — і єдина зі стрілою в грудях.
Болотний кипарис
Посаджений у середині XIX століття, раніше за памʼятник. Скульптуру спроєктували так, щоб вона вмістилася під ним.
Густа тінь опівдні
Тому це найбільш заповнений куточок парку. Тут люди читають, вчаться й чекають.
Як це вписується у твою поїздку до Севільї
Вона всередині парку Марії Луїзи, за кілька хвилин від альтанки Сан-Дієго і на природному шляху до фонтану Левів та площі Америки.
Вона не надто помітно позначена, і до неї приходиш, обігнувши живопліт, — саме так Форестьє хотів, щоб працював парк: через відкриття, а не за маршрутом. Якщо шукатимеш її на мапі, знайдеш; якщо просто йтимеш, вона зʼявиться сама.
Примітка для мандрівників, які поспішають: якщо робитимеш лише одну зупинку в парку, нехай це буде ця. Вона за десять хвилин від площі Іспанії, тут гарантована тінь, і саме тут найкраще розумієш, навіщо потрібен сад у такому місті, як це.
Часті запитання
А ким насправді був Беккер?
Поетом із життям, схожим на сумний роман. Густаво Адольфо Беккер народився в Севільї в 1836 році й помер у Мадриді, маючи лише тридцять чотири роки, бідним і доволі невідомим. Слава прийшла до нього після смерті: друзі зібрали й видали його вірші, ті «Рими», що говорять про кохання й розчарування, і вони стали однією з найулюбленіших книжок іспанської поезії. Тому цей куточок такий його: тут і далі живе поет, якого за життя майже ніхто не встиг прочитати.
А хто звів йому цей памʼятник?
Його вирізьбив скульптор Лоренсо Кульяут Валера, автор усієї композиції, яка перед тобою. Але ідея народилася з любові двох славетних земляків, братів Альварес Кінтеро, знаменитих севільських драматургів, які ініціювали народну підписку, щоб за нього заплатити. Тобто цей памʼятник звів не король і не мерія: за нього заплатили самі люди, невеликими внесками, бо любили свого поета.
