Сорт-дель-Рей, «Королівський сад», — це сад, що відкривається біля підніжжя муру під палацом Альмудайна, і назва тут не декоративна: тут мусульманські правителі мали свій приватний фруктовий сад, зрошуваний каналами, зі ставками й плодовими деревами. Мати воду й тінь на острові з посушливим літом було найбільшою розкішшю.
Вода як форма влади
Сад належав алькасару й працював за логікою будь-якого андалуського саду: зрошувальні канали, водойми, плодові дерева й тінь, влаштовані так, щоб давати прохолоду. У такому кліматі, як мальоркський, це був не ландшафтний дизайн, а інженерія на службі комфорту.
Вода надходила з Фонт-де-ла-Віла, джерела в горах у районі Еспорлеса, і доходила до міста багатокілометровим каналом, який збудували мусульманські інженери. Та сама вода крутила млини, наповнювала громадські фонтани й зрошувала сади алькасару, і вона постачала Пальму майже до XX століття.
Коли місто успадкували християнські королі, вони й далі утримували його як палацовий сад. Це ще один приклад тієї самої логіки, яку видно по всій Пальмі: те, що працювало, не руйнували, а займали.
Андалуський усередині, XX століття ззовні
Те, чим ходиш сьогодні, — не середньовічний сад, а його переосмислення шістдесятих років. Архітектор Габріель Аломар перепланував ансамбль, зберігши андалуський дух фонтанів і ставків, але додавши до нього виразно сучасну мову.
Найпомітніший результат — серед живоплотів і фонтанів зʼявляються скульптури XX століття: у саду розставлено роботи Жоана Міро, Александера Колдера й Жузепа Марії Субіракса, без вітрин і монументальних табличок.
Цей діалог давньої води й нового мистецтва дуже характерний для цього міста, яке у справах спадщини ніколи не обирало консервацію. Тут зрошувальна система ісламського походження й скульптура шістдесятих уживаються за десять метрів одна від одної.
Тут є також арка Драссана, підковоподібна арка, що була брамою, крізь яку входили човни, коли море підходило аж сюди: це найпомітніший слід первісної берегової лінії.
Не пропустіть
Це був сад алькасару
Приватний сад мусульманських правителів, із каналами, ставками й плодовими деревами біля підніжжя муру.
Вода йшла з гір
З Фонт-де-ла-Віла в Еспорлесі, багатокілометровим каналом. Постачала Пальму майже до XX століття.
Міро, Колдер і Субіракс
Скульптура XX століття серед живоплотів і фонтанів, без вітрин і табличок.
Арка Драссана
Підковоподібна арка, крізь яку входили човни, коли море підходило аж сюди.
Як це вписується у твою поїздку до Пальми
Сад лежить під палацом Альмудайна і за крок від собору, тож це логічне місце, щоб почати або закінчити огляд цієї зони. Вхід вільний, безкоштовний, і тут є тінь, а влітку це не дрібниця.
Звідси можна спуститися до Парку-де-ла-Мар і доріжки Дальт-Мурада або піднятися до бульвару Борн через бульвар Сагрера. Це зручний вузол між двома монументальними зонами міста.
Пів години досить. А якщо подорожуєш у спеку, це найкраще місце в центрі, щоб перепочити: проточна вода, тінь пальм і лави, усе безкоштовно.
Часті запитання
А звідки бралося стільки води на сухому острові?
З Фонт-де-ла-Віла, джерела в горах, у районі Еспорлеса. Мусульманські інженери привели її до міста зрошувальним каналом завдовжки кілька кілометрів, і ця сама вода крутила млини, наповнювала громадські фонтани й поливала городи палацу. Вона постачала Пальму майже до XX століття.
