Barcelona · Що подивитися

Каса Міла

La Pedrera

Камʼяний фасад, хвилястий згори донизу, без жодного прямого кута, з балконами з крученого заліза, схожими на водорості, вирвані з морського дна. Офіційно це Каса-Міла, остання цивільна робота Антоні Гауді, збудована між 1906 і 1912 роками. Але так її ніхто не називає: для всіх це Ла-Педрера, «каменоломня», глузливе прізвисько, яке дали їй тогочасні барселонці, яким вона здалася потворною скелею, поставленою на їхньому найелегантнішому бульварі. Сьогодні вони стоять у черзі, щоб увійти.

Будівля без несучих стін

Інновація не у фасаді, а за ним. У Ла-Педрери немає капітальних стін: уся будівля тримається на каркасі з колон і балок, а камʼяний фасад звисає з нього, як шкіра, без несучої функції. Це означає, що внутрішні стіни можна було переставляти як завгодно.

Це вільне планування, принцип, який визначить архітектуру XX століття, застосований у 1906 році архітектором, якого досі вважають ексцентричним декоратором. Гауді прийшов до цього не через моду: він прийшов, бо розраховував конструкції як ніхто і хотів кривих фасадів, які неможливо вирішити несучими стінами.

Він додав ще й пандус, щоб автомобілі спускалися до одного з перших підземних паркінгів міста, у часи, коли машин майже не було. І задумав увінчати будівлю скульптурною групою та образом Діви Марії Розарію, але власник скасував це після Трагічного тижня 1909 року, коли по всій Барселоні горіли церкви. Гауді мало не покинув будівництво.

Дах воїнів

Дах — це причина, з якої платять за квиток. Димарі й вентиляційні виходи трактовано як скульптури: торси в шоломах, кручені форми, поверхні, вкриті тренкадісом (мозаїкою з битої кераміки) та уламками пляшок з-під ігристого кава. Їх називають воїнами, і кажуть, що Джордж Лукас надихнувся ними для шоломів імперських солдатів, хоча це більше міська легенда, ніж задокументована історія.

Маршрут проходить і через горище під покрівлею: двісті сімдесят цегляних ланцюгових арок утворюють простір, схожий на китові ребра. Там розміщено Еспай Гауді з макетами й поясненнями його конструктивного методу, зокрема фунікулярним макетом зі шнурів і вантажів.

А Піс-де-ла-Педрера, квартира, відтворена з меблями тієї доби, показує, як жила буржуазна родина в 1910 році в цих хвилястих стінах. Усі три рівні — квартира, горище й дах — входять в один квиток.

Не пропустіть

Дах воїнів

Димарі, перетворені на скульптури в шоломах, облицьовані тренкадісом і склом пляшок з-під кава.

Жодної несучої стіни

Вільне планування в 1906 році. Фасад звисає з каркаса, як шкіра: внутрішні стіни можна було переставляти.

270 арок горища

Цегляні китові ребра, сьогодні тут Еспай Гауді та його макети.

Гараж 1906 року

Пандус, щоб машини спускалися в підвал, коли майже ні в кого не було машини.

Як це вписується у твою прогулянку Барселоною

Вона на Пасейг-де-Грасія, за пʼять хвилин пішки від Ілья-де-ла-Діскордія — де зосереджені Каса-Бальйо, Каса-Аматлер і Каса-Льео-Морера — і за десять від палацу Барона Куадраса, якщо підніматися до проспекту Діагональ.

Варто знати, що є нічні відвідини з підсвіченим дахом і проєкцією на димарі. Вони дорожчі за денні й розкуповуються швидше, але дах уночі, з освітленим Ешампле довкола, — це інший досвід.

Якщо збираєшся відвідати лише один будинок Гауді на Пасейг-де-Грасія і вагаєшся між цим і Каса-Бальйо: Бальйо більше вражає всередині й кольоровим фасадом; Ла-Педрера бере конструкцією, горищем і дахом. Якщо тобі цікаво, як тримаються речі, — цей. Якщо цікавить колір — інший.

Часті запитання

З чого саме вони сміялися?

З усього, і безжально. Сатирична преса того часу на ній відігралася: її малювали як ангар для дирижаблів, як недопечений торт, як сховок гігантського змія. Із неї жартували роками. Ходив навіть глузливий поговір, що дами не знайдуть прямих фіранок для таких хвилястих вікон. Те, що ці самі глузування перетворилися на захоплення, здається мені найкращою помстою Гауді.

Це правда, що нагорі мала бути Діва Марія?

Так, і це гірка історія. Гауді, людина дуже релігійна, задумав увінчати будівлю великою скульптурною групою та образом Діви Марії Розарію. Але в 1909 році вибухнув Трагічний тиждень, бунт, під час якого по всьому місту горіли церкви й монастирі, і наляканий власник навідріз відмовився ставити такий помітний релігійний символ. Гауді так засмутився, що мало не покинув будівництво. Від тієї мрії лишився тільки золотий напис на карнизі.

Це правда, що сюди могли заїжджати автомобілі?

Правда, хоча тоді їх майже ні в кого не було. Гауді задумав Каса-Міла як щось революційне також усередині: він спроєктував пандус, щоб автомобілі могли заїжджати й спускатися до одного з перших підземних паркінгів міста. Уяви: планувати гараж, коли вулицями ще правили кінні екіпажі. Гараж, задуманий для майбутнього, яке ще не зʼявилося на вулиці.

Відкрийте Barcelona і слухайте у власному темпі

Пройдіть його з місцевими гідами, у власному темпі й офлайн.

Застосунок Viavoy

Інші місця: Barcelona

MACBA і площа Ангелів

Ринок Барселонети

Ринок Санта-Катерина

Оглядовий майданчик Колумба

Музей Пікассо

Палац барона де Куадрас